Меджугор’є, яке знаходиться в горах Боснії і Герцеговини, де по переданню мали місце об’явлення Діви Марії – відвідали нещодавно воїни АТО та волонтери із Західної України. Серед них були й наші земляки з Бучача, а саме: Володимир Криськів, Василь Ковальов, Михайло Павлишин, Петро Хомин, Антон Крушельницький та духівник о. Володимир Гнилиця.

Чоловіки зізнаються: усвідомлення того, що хтось безкорисливо піклується й дбає про них, дуже зворушило. Ми попросили їх поділитися враженнями від побаченого й пережитого на цій святій землі: «Це була надзвичайна поїздка, дуже корисна і пізнавальна», ­ розповідають.

Спонсорами й організаторами подорожі були канадійці Патрік і Ненсі. Вони й запросили наших військових, аби після пережитих страхіть і стресів на війні вони змогли духовно відпочити і реабілітуватися, адже після АТО всі мають певні проблеми. Доїзд до місця призначення фінансували кілька районних рад з Івано­Франківщини та тамтешній лікар Ірина Лесюк. «Усіх нас було 50 чоловік з Івано­Франківської, Львівської, Вінницької, Житомирської, Тернопільської областей. Чимало було поранено на майдані чи підчас АТО. Зігрівало і зцілювало тепле, щире ставлення. Ця любов нас змінила. Ми зовсім нічого не платили, а коло нас метушилися, ніби ми хтозна які поважні люди. Патрік і Ненсі – це великі благодійники. Він був успішним бізнесменом, вона – успішною адвокаткою. І ось, прочитавши послання з Меджугор’я, вони змінилися настільки, що згорнули свої справи і переїхали туди, збудували великий будинок (замок) приблизно на сто паломників. І хоч світло, вода там надзвичайно дорогі, ми, українці, проживали безкоштовно, а ще одна аргентинська сім’я подбала про наше харчування. До речі, цей чоловік­аргентинець – ще один приклад дивовижного зцілення Пречистою Дівою Марією. Він був невиліковно хворий, а в Меджугор’ї одужав і присвятив себе благодійництву. Кожного дня ми мали цікаві зустрічі і подорожі. Зійшли на Гору Об’явлень, Гору Христа, подолали фізично виснажливу, але духовно збагачуючу Хресну дорогу, мали Служби Божі, адорації, щоденну молитву на вервиці... Те, що ми побачили і чого навчилися, залишиться з нами на все життя. Недарма кажуть: насіння поїздки в Меджугор’є не одразу, але обов’язково проростає. Запам’яталася зустріч з о. Анжеєм. Колись цей поляк виховувався в сиротинці, його батьки були алкоголіками, тож і він свого часу піддався згубному впливу спиртного. Але в якийсь момент відчув незвичайну потребу відвідати Меджугор’є – і залишився тут, уже 20 років зустрічає паломників. Серед нас був «атовець» із Вінниці, після поранення він ходив з паличкою. Але пішов на Гору Об’явлень – і звідти повернувся без палички. Запам’яталися відвідини Мамчиного села – місця, де живуть діти­сироти. Цей духовний центр заснований о. Славком Барбарічем в 1993 р. буквально на смітнику. Після війни тут було чимало сиріт, і ось священик взявся збудувати для них звичайні будинки, де дітьми опікуються мами й тати... Ми мали тут Службу Божу українською мовою. З нами віталися й нас підтримували поляки, лівійці, італійці... Ціле Меджугор’є знало, що приїхали українські чоловіки, які повернулися з війни. Про війну нас багато розпитували, бо там немає достатньо інформації про це. Здавалося, усе селище хотіло чимось нам прислужитися. Лівійці­біженці молилися за мир в Україні, а ми – за мир у їхній країні. Нашою групою опікувалася українка Валентина Павсюкова, яка живе в Америці. Вона є катехиткою в спільноті «Світло Марії», створеній для вихідців з пострадянських країн, де також є дівчата з сусідніх Микулинців, є поляки, хорвати... Коли від’їжджали, нас щиро запрошували в Меджугор’є з сім’ями. Знаємо, що на наступний рік запланований такий паломницький тур. Віриться, що додому більшість із нас повернулася іншими».

Хлопці перед поїздкою були невдоволеними, дехто взагалі не мав уявлення, що це за місце, думав, що їде на море. А через кілька днів у Меджугор’ї кидали курити і випивати. Це справді Святе місце, де варто побувати.

Чорній О. ВОЇНИ Й ВОЛОНТЕРИ НАШОГО КРАЮ ДУХОВНО ЗЦІЛЮВАЛИСЬ У МЕДЖУГОР’Ї// Нова Доба. — 2017. № 26. — С. 3.