«Кроха» про Зінича: «Він міг стати другим Пироговим, але загинув у ДАП»
Пропонуємо Вашій увазі статтю про медика Ігоря Зінича, який врятував життя Ігоря Римара в Донецькому аеропорті.
Йому було лише 25 років. Він був фельдшером. Побратими називали його «Псих», бо він запекло боровся за життя кожного пораненого, нехтуючи власною безпекою. Йому присвоїли звання Герой України посмертно. Про Ігоря Зінича, медика, який провів чотири ротації у Донецькому аеропорту, у річницю їхнього знайомства, розповіла Радіо Свобода парамедик Ольга Башей. Під позивним «Кроха» Ольга працювала у команді реанімобіля «АСАП ЕМС Хотабич» і взяла участь у порятунку семи сотень бійців.
–З Ігорем Зіничем я познайомилася 15 грудня 2014 року, коли відбувалася заміна підрозділів. Вони приїхали на заміну 90-го батальйону. Мабуть, Ігорю хтось сказав, щоб він мене знайшов, бо він як тільки проїхав, почав мене шукати. І коли він у хлопців запитав: «Хто така «Кроха»? Де вона?», то його направили до мене, і він прибіг до нашого реанімобіля. Я чую, що хтось про мене питає, відкриваю двері, а він на мене так подивився і каже: «Справді, Ви – «Кроха». Хочу бути з Вами на зв’язку».
Йому тоді було 25 років, але я подумала, що менше. Молоденький такий. Мене вразили його очі – такі глибокі і світлі-світлі
Йому тоді було 25 років, але я подумала, що менше. Молоденький такий. Мене вразили його очі – такі глибокі і світлі-світлі. Він запитав, чим я можу йому допомогти. Я попросила принести його тактичний рюкзак, переглянула і доукомплектувала його. Там дещо непотрібне довелося вийняти, адже я вже знала, що треба для надання допомоги пораненим у терміналах ДАПу. Натомість я додала туди багато шприців, крапельниць, гемостатиків. У мене в автомобілі було дві трахеостомічні трубки. Це для того, щоб екстрено забезпечити надходження кисню. Дякувати Богу, не довелося інтубувати до в реанімобілі і подумала: «віддам йому». І, як виявилося незабаром, недарма.
Фельдшер з уміннями анестезіолога і реаніматолога
Ненабагато старший за Зінича Ігор Римар отримав важке поранення. Вибух міни вирвав у нього нижню щелепу, понівечив шию, все, чим можна дихати. Я не знаю, як його Ігор інтубував, але в тих умовах – під обстрілом Ігор його заінтубував і «протримав» ще майже добу, поки Римаря не вивезли.
Розумієте, у тих умовах, з такими пораненнями, коли там нічого не видно, весь час виходить кров, її треба постійно забирати, бо поранений може задихнутися – Ігор якось це робив майже добу.
Я везла Римаря в реанімобілі, він був у свідомості. Ми з ним домовилися, що «якщо раптом щось, то ти стискаєш мою руку». І коли він задихався – ми вмикали апарат, який відсмоктував кров. То це працював насосний апарат! А як Зінич працював?! Римар отримав поранення вдень, і Зінич робив усе руками, постійно «прокрапував» його, ставив йому інфузію.
Лікар в Артемівську, коли я привезла Римаря, запитав, хто його інтубував. Я відповіла: «Фельдшер у терміналі – Ігор Зінич». Він перепитав: «Ти точно впевнена, що то фельдшер?»
Лікар в Артемівську, коли я привезла Римаря, запитав, хто його інтубував. Я відповіла: «Фельдшер у терміналі – Ігор Зінич». Він перепитав: «Ти точно впевнена, що то фельдшер?». Я кажу: «він так сказав, я не знаю». Лікар здивовано каже: « Робота зроблена колосальна. Золоті руки в людини».
Інтубують лише анестезіологи і реаніматологи. Ігор Зінич не був ні тим, ні іншим. І він це зробив, зробив правильно
Із таким пораненням, як сказали нам лікарі у Київському госпіталі, заінтубувати під вогнем – це щось неймовірне! Інтубують лише анестезіологи і реаніматологи. Ігор Зінич не був ні тим, ні іншим. І він це зробив, зробив правильно. Там були ще і лікарі з Канади, з Німеччини. Вони були в шоці, вони не розуміли, як можна було під мінометним вогнем заінтубувати такого пораненого, поставити цю трахеостому, і ще «тримати» пораненого.
«Він рятував усіх, а його не врятували»
– Ми з Ігорем весь час тримали зв’язок. Писали смски. Навіть з того, я розуміла, як тяжко йому там було. Але він тримався, писав: «Прорвемося».
Коли ж їх почали труїти газом, він написав, що не знає, що робити, бо усі хлопці лежать пластом. Розумієте, вони усі лягли від того газу. Я думаю: «Що робити?!». Пишу Зіничу: «У тебе є вологі серветки Huggies, знайди десь ще воду, розтопи лід і нехай хлопці мочать і закривають ними ніс і рот». Він так зробив – і це допомогло. Він написав: «Ти не повіриш?! Хлопці встали!».
Він потім кричав на весь термінал від радості: «Вийду з терміналу – з «Крохою» одружуся!»
Він потім кричав на весь термінал від радості: «Вийду з терміналу – з «Крохою» одружуся!».
Коли приїхала «крайня» ротація, там був і медик Кирило. Але Зінич відмовився виїжджати, сказав, що залишиться з хлопцями. Він був дуже змучений. Пішов, ліг у спальник і накрився з головою. А тоді підірвали перекриття.
Вони везли з собою двох поранених, одного не довезли. Я питаю цього медика: «Де Зінич?!». Він каже: «Він поранений. Хребет. Ноги. Голова. Ми б його не довезли»
Той медик, Кирило, виїхав з ДАПу на МТЛБ разом з іншими, хто туди помістився. Вони везли з собою двох поранених, одного не довезли. Я питаю цього медика: «Де Зінич?!». Він каже: «Він поранений. Хребет. Ноги. Голова. Ми б його не довезли».
Я почала кричати: «Як ти міг там залишити свого пораненого побратима!» і побігла до командира, щоб дав людей – їхати в термінал. Але командир сказав, що там вже все підірвали і їхати вже немає куди.
Хлопці виходили і пішки. Були такі, що добу йшли і поранених у спальниках на собі винесли.
Вийшло так, що Зінич усіх рятував, а його не змогли врятувати.
Я потім дивилася те відео, яке сепаратисти виклали, я не побачила, що Ігор отримав поранення голови.
Ми з Ігорем домовлялися, що я його зустріну, як він вийде з терміналу, що почекаємо один одного, щоб зустрітися. Не дочекалася.
Ігор Зінич – це був майбутній Пирогов (засновник військово-польової хірургії – ред.). Він мав руки від Бога і душу світлу. Такий молодий, а його досвід вивчають. Я вже думала, що коли цей хлопчик піде на ротацію, коли він піде «на дембель», то треба його направляти вчитися до медінституту.
Знаєте, коли везеш поранених, то ти навіть своїм поглядом примушуєш їх жити. Вони дивляться вам в очі і ніби вивіряють, чи будеш жити. І треба вірити, бути впевненим, що все буде добре, тоді й поранений бореться за життя. Ігор був саме таким. Він робив все, щоб перемогти смерть.
У жовтні 2015 президент Петро Порошенко посмертно нагородив молодшого сержанта Ігоря Зінича орденом «Золота Зірка» і присвоїв звання Герой України – «за виняткову мужність, героїзм і незламність духу, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, жертовне служіння Українському народові».
Ігор Зінич заїхав до терміналу Донецького аеропорту 17 грудня 2014 року у складі 3-го батальйону 80-ї окремої аеромобільної десантної бригади, відбув з власної волі чотири ротації, рятуючи життя пораненим під шквальним вогнем. За свідченням «кіборгів», лише за період з 16 до 19 січня Ігор зміг врятувати майже 70 бійців. Загинув Ігор Зінич 20 січня 2015 року внаслідок підриву нового терміналу ДАПу. Лише 17 лютого, після тривалих перемовин, бойовики передали тіло Ігоря Зінича матері для поховання. Похований Ігор Зінич у Рокитному.
Ірина Штогрін
powered by social2s