Я сам львівянин, живу у Києві, але Ваше місто і Ваші люди допомагають мені триматися в цьому світі.

Якщо Ви порахуєте, що нижченаведений вірш про Бучач вартий того, щоб розмістити на Вашому сайті, то я не буду заперечувати.

Єдине прошу зробити присвяту:

Посвячується Чесному бізнесменові і благородній людині - Василеві Юрківу.

Це Ваш місцевий бізнесмен - власник турбази "Над Стрипою", який докладає дуже багато зусиль для популяризації Бучаччини. Частково завдяки його старанням в області туризму і рекреації я дуже полюбив Бучач і його околиці. І я теж хочу хоч якось посприяти у розвитку і процвітанні Вашого міста.

З повагою і найкращими побажаннями!
Олег Кінаш

Бучаче

У стараннях твоїх будівничих
У натхненні твоїх мудреців
В пориваннях твоїх митців
І в молитвах святих отців.
Ти мав бути велично-прекрасним
І європейськи елегантним
Та безмежне провалля злодійства
Вибивало з-під ніг твоїх грунт
А безкрайні обшири зради
Пожирали твій праведний дух.
І я знаю – ти вже не виросте
І не вразиш громаддям споруд
А у горді лицáрські замки
Вже не верне геройський дух.

Та я бачив тебе в ідеалі –
у прекрасно-небесному сні
Твоя велич збивала подих
А красу не забуду повік.

А там...

Будівель сяючі каскади
Яскріли мармуром живим
Рухливим, виразним, співучим
І неймовірно осяйним.
А галереї з мудрих слів,
І барельєфи битв священних
Неначе плоть і кров богів
Творили місто незнищенне.

І наповняли тебе всюди
Священства діти й чистоти
Звитяжці правди, віри й чести
І справедливості сини
Любові ангели й надії
І німфи ніжності твої
Солодким голосом співучим.
Творили рай в людській душі

Там королі тебе вітали,
Атланти твердь твою несли,
Герої душу надихали,
І в серці ніжний щем здіймали,
Статуї мармурових дів.
А ще аркади німф чудесних
В квітóк цнотливому вбранні,
Несли натхнення й мир небесний
Й любов до кожної душі.

А поміж ними водограї
Сріблясті струмені вергли
І перлів гронами спадали
До смарагдової ріки
Що наче арфа вигравала
Під небом музику води.

Той спалах райського видіння,
На мить свідомість засліпив,
І образ вічного нетління,
Враз душу трепетом прошив.

Тепер один лиш ясний спомин,
Й душа божественно бринить,
І як мої ударять дзвони
Повернусь знову я туди.