5 серпня 2009 року в газеті « RІА плюс» надрукована стаття  Жанни Попович « Мистецтво повертають у храми. У церквах шедеври можуть стати легкою здобиччю « чорних колекціонерів», бояться фахівці».Прикро, що журналіст упереджено віднісся до теми повернення творів сакрального мистецтва у храми, висвітивши лиш одну сторону -  працівників музею, та й читаючи чинне законодавство доволі своєрідно.

Але про все по черзі.

Так історично склалось, що 70 років радянської влади в нашій державі пропагували атеїзм. Хтось приставав на цю ідеологію, хтось не погоджувався, а хтось мовчки спостерігав за тим що відбувалось.  Так, нищились пам’ятки культури, твори сакрального мистецтва, та цілі храми. Єдиним порятунком для збереження величезної сакральної спадщини  було передання її  в краєзнавчі музеї та музеї атеїзму. Що і відбулось із творами Пінзеля, в Бучацькому районі. Це стосується не тільки Церкви Святої Покрови, але й Костелу Успіння Пресвятої Богородиці, церкви Святого Миколая, так були передані на зберігання і книги 14 – 16 століття із бібліотеки отців Василіян. Але давайте зробимо наголос на тому, що оплачувались всі реставраційні роботи, зберігання і обслуговування творів мистецтв з державного бюджету. Що роботу працівників музею по віднаходженню перевезенні  та обслуговуванні  цінних експонатів оплачувала  держава. Якою б вона не була, але саме вона платила заробітну плату людям, які сьогодні хочуть піднести себе до рангу національних героїв. Поряд з тим завжди знаходились і такі, які чудово розуміючи ціну творів І.Г.Пінзеля, і не тільки,  старались різними  шляхами вивезти цінності і з Бучача  . Саме так сталось із Портретом Миколи Потоцького  та Бучацьким  Євангелиєм  із тої ж багатостраждальної Покровецької церкви, ми  насилу  віднайшли  шість  томів Книги Миніа 1761 року, яку архітектор Львівської КАРМ інституту «Укрпроектресаврація» Володимир Бевз 8 лютого 1986 року взяв із Бучацького краєзнавчого музею «для оцінки спеціалістами Львівського музею книгодрукування ім. І.Федорова.» І які дивним чином опинились в Львівській картинній галереї.

«Парадокс» справді в тому , що жодних документів про передачу в обласний краєзнавчий  музей  у 1991 році Бучацькою РДА скульптур Пінзеля немає ні в архівах РДА ні в самому музеї, як і ніхто не може, чомусь, згадати імені священника, який передавав їх. Цікаво?! Цікаво і те, що з проголошенням Незалежності України  відбудувались всі храми в Бучачі, та й в районі в цілому. Сьогодні Бучач повільними кроками , але повертає собі славу унікального міста – музею, де кожен камінь, мур чи вікно мають свою історію. Візитівкою міста  є Бучацька ратуша. Щодня  місто відвідує більше сотні туристів. Тож природнім є бажання жителів відреставрувати її. Саме з цією метою були замовлені реставраційні роботи скульптур у Державного підприємства « УКРЗАХІДПРОЕКТРЕСТАВРАЦІЯ»у 1990 роках. Та  частина кам’яних скульптур дивним чином зникли,  у відповіді директора інституту цього підприємства сказано, що « за нашими відомостями  копії скульптур були знищенні під час примусового видворення скульптора – виконавця М.Романіва з його майстерні у середині 1990 років». Про те куди поділись оригінали ми , нажаль, можемо лише догадуватись.

Зажив повноцінним життям монастир отців Василіян, в первозданному вигляді відроджений Святоуспенський Костел, там ж збереглись в чудовому стані всі твори Великого Майстра, бракує лиш двох: Скульптури Св. Вікентія,  та Св. Франциска Борджія,( для них досі збережені місця) які разом Образом Матері Божої зДитятком Ісусом, Фігурами Св. Йоана Євангелиста, Св. Йоахима, Св.Анни,Св. Зазарія, Архангела Михаїла, Св. Йоана Непомуки, ангелів, Алегоричних фігур Розторопності та Любові, антипедіями та Композицією Божої  Слави на тлі вікна створять єдину довершену композицію і допоможуть глибше зрозуміти задум почуття і відчуття  що створив  із глибокою вірою Іоан Георг Пінзель вірянам римо -  католицького Костелу. Сумніваюсь, що окремими експонатами в обласному краєзнавчому музеї  вони послуговують більше.  А те, що священики церкви  оберігають  рештки сакральних скульптур  роботи Пінзеля можна легко пояснити, адже невідомо як в колекції під патронатом  Віри Стецько з’явилась голова ангела із скульптури Св. Непомуки , яку передала   як зразок для реставрації Роману Вільгушинському бучачанка, що  в свій час, при руйнуванні оригіналу скульптури чудом зберегла  фрагмент роботи  Іоана Пінзеля. Хочу зауважити, що вона не передавала її на  зберігання в обласний краєзнавчий музей!!!

Що ж до Церкви Святої Покрови, то стільки  як вона, від вандалізму  не постраждала жодна церква в районі. В місті  ніхто не усвідомлював цінності тих раритетів, що знаходились у церкві. За словами Степана  Брацюня , уродженця м. Бучача , який в той час був головою Конгресу Українських Націоналістів в Бучачі, двері церкви були просто розбиті.  Тож не дивно, що серед «купи сміття», користуючись безвладдям,  пані Стецько, вибрала лиш те, що змогла вивезти,  і чи не те саме розп’яття про яке вона говорить  бачили жителі Бучацького району в музеї Пінзеля у Львові?  Зрозуміло, що і дияконські двері, і царські ворота, і Скульптури і Антипатії  Пінзеля стануть окрасою будь якого музею, як  і Скульптура Св. Онуфрія із Рукомишської церкви, яку селяни навмисне  заліпили вапном,  таким чином захистивши її від вандалів, і в 2007 році, щоб показати справжню цінність « чучела» добродій  Богдан Максим’як ( місцевий майстер)  зняв пласт вапна, завдяки якому і збереглась  скульптура в чудовому стані. Та коли працівники обласного  музею приїхали її оглянути і висловили свій намір забрати в музей,  на заперечення священника та парафіян ці « керівники» відповіли : «А хто нам заборонить?!» Так от  громада Бучацького району відповідає вам пані Стецько і всім Вам подібним, що все, що знаходиться на території району відповідно до Закону України про місцеве самоврядування в Україні, належить громаді району, те, що знаходиться на території церкви, належить релігійній громаді цієї церкви і знаходиться на балансі цієї церкви. Це і є відповіддю на ваше запитання хто є власником та відповідає за збереження творів сакрального мистецтва. Що стосується копії зробленої із скульптури Св. Онуфрія, то Вам не гірше за інших відомо, що зроблена вона майстрами львівського інституту мистецтв на замовлення п. Возницького і демонстується сьогодні в тому ж музеї Пінзеля.  Але говорячи на чистоту проблема полягає в тому, що Бучацька районна рада стала на захист своїх історико – культурних та сакральних цінностей і своїм рішенням заборонила  їх вивіз за територію району, а це не дає вам змоги поряд із іншими вивезеними із Бучача  роботами Пінзеля  вивезти їх до Франції  у Лувр. Гіркий досвід показує, що все, що так чи інакше вилучалось із храмів нашого міста жодного разу не повернулось на місце. Чи не така ж доля чекає і скульптури Бучацького походження, які ви повезете в світ? Не даремно ви так ретельно цікавитесь їх вартістю в інтернеті.

Читаючи законодавство України, я раджу вам і пану Шергею, як представнику виконавчої гілки влади  відкрити  Закон України „Про свободу совісті та релігійні організації.»Так, стаття 17 Закону передбачає: «Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим – Уряду Республіки Крим».

Постановою Верховної Ради «Про порядок введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"» від 23 квітня 1991 р. Кабінетом Міністрів України, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації зобов’язано «забезпечити відповідно до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" повернення у власність чи передачу в безоплатне користування релігійним громадам культових будівель і майна», та визначено критерії, за якими має визначатись, яким саме релігійним організаціям повертати колишнє церковне майно. Указом Президента України «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна» від 4 березня 1992 р. № 125, Раді Міністрів Кримської АРСР, виконавчим комітетам обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів було доручено організувати інвентаризацію культового майна, що зберігається у фондах державних музеїв та архівів, для розв’язання у встановленому порядку питання про можливість його подальшого використання за призначенням.»  Це законодавство  на сьогоднішній день ніхто не відміняв.  Нагадаю, що сакральні скульптури належать до культового майна релігійних організацій.

Та очевидно законодавство України, ви читаєте вибрано, і, напевно, начальник управління культури Григорій Шергей вибрано  вважає,  що церковні громади Бучача  не «належать до народу України».  А пані Стецько не покидає думка  яку вона розповіла журналісту місцевої газети , «вивезти всі роботи Іоана Георга Пінзеля із Бучача залишивши місту копії». Шкода що Бучачани з її «геніальною» ідеєю  категорично не погоджуються і з відповідним рішенням звернулись до Президента України.

Подивимось, що переможе: здоровий глузд, чи  амбіції чиновників, що вважають себе спеціалістами з робіт І.Г.Пінзеля, і беруть на себе відповідальність  судити не тільки історію, але й вирішувати долю скульптур, що є невід’ємною частиною храмів і призначенні для поглиблення віри, відродження духовності. Намолені віками нашими предками, вони стоять сьогодні окремими експонатами в музеях. Так і хочеться згадати заповіт Миколи Потоцького, який застерігав  « Хто зрушить з місця мною створене, того я дістану із того світу»!

Олена Сурм’як