Місто Бучач здавна відоме на цілий світ своїми пам’ятками архітектури – ратуша, костел Успіння пресвятої Богородиці, церква Покрови, Миколаївська церква та інші. Чільне місце серед них посідає монастир отців Василіян. 

У 1771 році збудована церква монастиря отців Василіян, який був центром освіти у Бучачі. Діяльність Бучацького монастиря  була заборонена радянською владою у середині 1946 року.  А у березні 1991 року, після 45-річної вимушеної перерви у Бучацький монастир  повернулися отці Василіяни - о.Іван Майкович - настоятель (ігумен) монастиря і о. Августин Дзюрбан -духівник монастирської церкви. Реставраційно-будівельні роботи були розпочаті у 1992 році і тривали  кілька років. На даний час відновилися ремонтні роботи і про це ми попросили розповісти ігумена монастиря о.Макарія .

-  Зараз знаходимось на території монастиря отців Василіан у древньому і славному місті Бучач. Як і кожна архітектурна споруда величається своєю красою, так і наш монастирський храм, який стоїть на горі Федір, -  є окрасою міста і створює відповідну атмосферу в серцях тих, хто до нього входить чи просто проходить повз нього.

Щоб і надалі наша свята обитель залишалась відблиском Бога у серцях кожного християнина, ми розпочали відновлювати роботи церкви – дзвіниці та монастиря. З Божою і людською допомогою на даний час відновлено парапет і хрест на задній частині церкви. Розпочали перекриття дзвіниці, її фасад і реконструкцію хреста. Також на ній є зазначенні місця, де будуть з кожного боку стіни встановлені годинники. Крім цього вже є розроблений механізм на дзвони, який буде встановлений після довершення робіт самої дзвіниці.

Частково відновлюється і сам монастир (тобто зовнішній фасад), який є приєднаний до дзвіниці. Незабаром розпочнемо також відновлення муру, який тягнеться по вул. Міцкевича від дзвіниці до закінчення приміщень монастиря.

 І ще є одна справа, яку ми розпочали  - це встановлення в нашому храмі відповідних лавок для осіб похилого віку, який є чисельно на богослужіннях.

Це все, що ми робимо, хочу завдячити Богові за Його благословення. Разом з тим хочу щиро подякувати усім нашим жертводавцям, котрі в різний спосіб нам допомагають. Хто матиме можливість може знову нам допомагати, щоб спільними зусиллями ця Божа установа і надалі була величною. Щоб саме  в ній, а не деінде, кожен зміг віднайти розраду та спокій душевний. Хочеться, щоб наш монастирський храм, який є оточений барвистим парком і певним внутрішнім заспокоєнням, як за часів графа Потоцького, так і сьогодні міг величатись своєю красою і натхненням Божого духа.