Незбагненні шляхи,
на яких Бог знаходить людину.
(Ф.Достоєвський)

Широковидий Дністер щиро вітає на своїх берегах подорожуючих.  Не обминув він увагою і християнську молодь з бучацького костелу Успіння Пресвятої Богородиці, які 7 липня вирушили у п’ятиденний похід його берегами. Настоятель костелу о. Микола Леськів – цьогорічний організатор походу – розповів, що такі заходи організовуються ось уже 8 років. Щорічно віряни проходять берегами Дністра десятки кілометрів, проводячи Святі Літургії під відкритим небом, молячись Богу. А наступного року починають свою подорож з того місця, де завершили минулого року.

Цьогорічний похід вдався на славу, завдячуючи насамперед погоді (адже минулого року проливні дощі та повінь, яку вони викликали не дали подорожуючим повністю насолодитись природою). Подорож розпочалась у селі Лука, що на Івано-Франківщині. Вже з перших кроків мандрівки відчувався менталітет тамтешніх жителів  – привітні, щирі, гостинні, готові поділитися з незнайомими людьми шматком хліба. День за днем миряни долали перешкоди: круті схили Дністра й річки, що впадають в нього, чагарники й болота, часткова відсутність води й важкі рюкзаки за плечима. Але, як зауважив о. Микола, - «Цей похід – наче своєрідні реколекції під відкритим небом, де молодь, долаючи разом труднощі, зближується з природою і вчиться бачити в ній Бога». Остаточна зупинка подорожуючих була в селі Хмелева, що розрослося по обидві сторони Дністра. Аби дістатися додому слід було переправитись на другу сторону річки, а так як сполучення між селом у вигляді моста чи бодай кладки не було жодного, то учасників походу переправляли місцеві жителі на своїх лодках.

Подорожуючі згадують багато цікавих і кумедних моментів зі своєї подорожі. Розповідають, що одного дня вони добрались до місця ночівлі дуже пізно, тож довелось об 23.00 розкладати намети та варити вечерю при свічках, але це ще більше піднесло дух походу. В передчуттях грози всі збиралися разом і відмолювали Коронку до Божого Милосердя, а в молитві вже не були страшні ні грім ні блискавка. Аби сховатись від можливої негоди намети розставляли під деревами, з яких вночі всередину пробиралися мурашки, тож бувало доводилося спати під відкритим небом. Окрім мурашок надокучали ще й комарі, але до кінця походу всі вже звикли до них і перестали звертати увагу на численні укуси. Як належить, не обійшлось і без королівської ночі – останньої ночі, коли один одному роблять дрібні пакості: намащують зубною пастою, ховають взуття, і т.д. «Якщо ти проводиш деякий час з людьми в екстремальних умовах, - каже учасниця походу Марія Пітолай, - то вчишся розуміти їх. За час нашої мандрівки ми усвідомили, що кожен з нас індивідуальність, але разом ми сила, разом ми здатні подолати будь-які перешкоди, які влаштовує нам доля. В цьому поході ми знайшли багато друзів і зрозуміли одну істину «Не так важко померти за друга, як знайти друга, вартого того, щоби померти за нього»(Е.Бульвер).»

Уляна Легка
студентка факультету журналістики
ЛНУ ім. І. Я. Франка