В останню неділю перед Великоднем святкують вхід Господній в Єрусалим. За євангельською оповіддю, коли Ісус Христос воскресив з мертвих Лазаря, люди, які бачили це, повірили, що він дійсно Син Божий.

Коли Ісус в’їжджав на віслюкові до Єрусалима, то люди, вшановуючи його, встеляли дорогу своїм одягом, а також пальмовим гіллям. Відтоді на згадку про цю подію віруючі напередодні свята несуть до церкви зелені гілочки дерев. У нас таким деревом стала верба, як відображення особливостей природи України. На цей час вона вкривається зеленим листям, тому в народі свято називають Вербною неділею. Святкують її за тиждень до Beликодня,  а весь тиждень називають вербним.

У вербну  суботу, або неділю святять у церкві вербу, якій народ надавав магічних властивостей: вона відвертає бурю, грім, а кинута в полум’я, — гасить пожежу. Освячена верба має цілющу та очисну силу: відваром з неї лікувалися та вмивалися. Коли навесні вперше виганяли худобу на пасовисько, то брали освячені гілочки верби, щоб до тварин не чіплялася різна нечисть. У народній медицині її разом із цілющими травами використовують для лікування головного болю, гарячки та пропасниці.

Освячені гілочки верби залишали за образами, садили на городі. Якщо ж проросте, то, коли є неодружений хлопець чи дівчина, вони обов’язково одружаться. За народними віруваннями, у Вербний тиждень не можна сіяти конопель і городини, бо «буде ликувате, як верба». Не сіяли колись у цю пору і буряків, бо «будуть гіркі». Вербовими гілочками розпалювали у печі, коли пекли паски. А хлопці й дівчата билися вербою, примовляючи:

Не я б’ю — верба б’є,
За тиждень — Великдень,
Недалечко — червоне яєчко.