Нещодавно в Бучачі побувала делегація спеціалістів всесвітньо відомого  музею мистецтв Лувр із Франції.   Не важко здогадатись, що саме зацікавило таке поважне панство в нашому місті. Правильно – скульптурна спадщина самого Іоана Георга Пінзеля.

Ні для кого не секрет, що феномен Пінзеля  досі залишається чи не найбільшою загадкою  в  монументальній скульптурі  періоду бароко. І бажання здивувати ним світ є закономірним. Це з одного боку допоможе  зібрати більше інформації про життя самого митця, адже  все, що на сьогодні відомо широкому загалу – це те, що в середині 1740 – х років скульптор  приїжджає в Бучач на запрошення графа Потоцького. Він відкриває свою майстерню і в 1751 році одружується  з вдовою Маріанною Єлизаветою Кейдовою (Маєвською), яка у шлюбі з ним народжує 2синів. Жодної офіційної  інформації про народження, чи смерть Іоана Пінзеля до сьогодні  не відомо.  Не забуваймо, що залишається загадкою і сама техніка виконання робіт. Нерозгаданим є і їх зміст, адже часто смиренній позі героїв суперечить  доволі виразний ніяк не смиренний  погляд очей скульптури.

З другого боку  – це  підвищить інтерес туристів до нашого міста.  І з часом , дасть Бог, ми навчимося на цьому заробляти.

І все то так, якби не одне « но». Ініціатором цієї виставки  є мистецтвознавець із Тернополя  Віра Стецько, яка спеціалізується на творчості саме  Іоана Георга Пінзеля,   в свій час, рятуючи роботи майстра, що  були в Покровецькій церкві, від радянського вандалізму,  пані Віра вивезла їх до Тернопільського обласного  краєзнавчого музею, де за рахунок тої ж радянської влади вони  були реставровані та збереженні. Але  досі, жодна з робіт не повернута в нині діючий Храм, як не повертаються до Бучача  і роботи, що тепер  знаходять у музеях Львова, Тернополя, Івано- Франківська, як навряд чи колись повернуться на Бучацьку ратушу  скульптури передані на реставрацію львівським майстрам.

Віра Стецько гордиться тим, що змогла організувати виставки Пінзеля в Олеському замку, Львові, Києві, Москві, Празі, Варшаві. Але її тверде переконання в тому, що роботи Пінзеля повинні бути вивезені з Бучача а на їх місце поставленні копії , наводять на дуже скептичну думку. Навіть для Лувра – чи варто дозволяти вивозити  скульптуру Святого  Онуфрія із  Рукомиша, яку люди  зберегли від фашистів та комуністів?  Де гарантія, що її не чекає участь раніше вивезених робіт? І кому із туристів потрібен буде Бучач із копіями робіт Пінзеля?  Тож на фоні цього дуже не щиро виглядає думка мистецтвознавця Стецько, яка , начебто ратує за оголошення Бучача містом – музеєм.

Все це наводить на думку, що Бучачани, мають величезну спадщину минулих поколінь, тільки ,чомусь, ніхто не хоче взяти на себе ношу повернення історичних цінностей  на Бучацьку землю - це стосується  Бучацького Євангеліє, портрета Потоцького, скульптур Пінзеля . Юристи  вважають, що в цьому випадку потрібно звертатись до суду. Напевно в тому є своє раціональне зерно. Можливо, це буде першим прициндентом, коли громада міста позиватиметься  до держави про повернення їй історичної спадщини.