Мабуть, глибоко вірив у прийдешнє щастя і вісімнадцятирічний Михайло Костенко із Зубреця, що на Бучаччині,Та o пів на сьому ранку його знайшли смертельно травмованого у центрі Зубреця, хлопець помер дорогою до лікарні .

Цього року дні новорічно – різдв”яні  видалися напрочуд погожі та лагідні. Вони сприяли святковому настрою і народжували в серцях надію на краще. І це закономірно, бо всі сподіваються, що з приходом Нового року відбудуться дивовижні зміни, здійсняться всі побажання, якими обдаровують люди одне одного у новорічну ніч. Мабуть, глибоко вірив у прийдешнє щастя і вісімнадцятирічний Михайло Костенко із Зубреця, що на Бучаччині, коли виходив з дому, щоб у колі друзів зустріти прихід Нового 2009 року. Та юнацькі мрії безслідно розчинилися у піднебессі, припинили своє існування першосічневого світанку, рівно у той момент, коли перестало битися його серце. О пів на сьому ранку Михайла Костенка знайшли смертельно травмованого у центрі Зубреця, хлопець помер дорогою до лікарні .

  Жахлива звістка умить облетіла село – біля млина на дорозі виявили молодого хлопця із закривавленою головою. Через травми і кров відразу навіть не могли впізнати хто це. Люди, які знайшли його  не припускали, що це може бути Михайло Костенко – лагідний і тихий хлопчина, випускник 2008 року.

Мама Михайла Марія Костенко розповіла, що син попередив її про свої наміри зустрічати Новий рік разом із друзями. В цьому не було нічого дивного, адже він товаришував із нормальними хлопцями, тай все мало відбутися у межах рідного села. Молодь завжди полюбляє святкувати у своєму колі. І це закономірно. Підстав для хвилювання у пані Марії не було. Вона раділа, що син дорослішає, має свої інтереси, багато друзів. Цієї осені Михайлик досить підріс, мірявся із мамою, якось по дитячому хвалився, що вищий від неї.

 Коли Михайлик побіг до товаришів, Костенки, щоб не сидіти вдома, разом із 16 –ти річною донькою Людмилою пішли в гості до Маріїної сестри, там і зустріли прихід Нового року, початок якого приніс у їхню родину невичерпне горе. Сина мати побачила вже у морзі. Обличчя хлопця нагадувало криваве місиво, якусь мить жінка прожила сподіванням, що може це все ж таки не Михасик, але впізнала синові руки, такі рідні, такі дорогі...

 Третього січня Михайлика хоронили, провести його в останню дорогу зібралося все село. Люди шепотілися між собою, переповідаючи різні версії загибелі хлопця. Наразі триває слідство і не відомо жодної офіційної версії.

Але з моменту трагедії у Зубреці стало неспокійно. Людей огорнув страх, що в селі завелися вбивці, а правоохоронці ведуть слідство в неправильному напрямку.

30 грудня невідомі особи у цьому ж самому місці, де знайшли тіло Михайла, невідомі напали на жителя Зубреця  Івана Васильовича Литвиніва. Чоловіка жорстоко побили, а хто ще до цього часу не встановлено. Іван Васильович каже : - „ Потрібно негайно щось робити! Вчора мене побили, сьогодні вбили Михайла, а якщо не покласти цьому край. То вони переб”ють пів села!” Постраждалий своїх кривдників не впізнав, бо були темно, тай й ті були зодягнуті у шапки та ще й понакривані капюшонами.

У Зубре ці батьки бояться тепер випускати своїх дітей на дорогу. Страшно виходити і дорослим. Всі хочуть, щоб міліція якнайшвидше розібралася у цьому злочині і покарала винних. Мешканці села болісно проживають кожен день, обговорюючи трагедію. Люди обмінюються одне із одним різною почутою інформацією. І це не дивно, коли мова йде про трагедію, яка сталася у селі, де всі всіх знають. Хтось каже, що це могло бути ДТП, та більшість жителів Зубреця переконана, що це цинічне і зухвале вбивство, розібратися в якому треба негайно. Люди кажуть, що готові писати у всі можливі інстанції і добиватися від правоохоронців активнішої роботи.

 Батьки покійного Михайлика щиро просять людей, які ведуть цю справу, довести її до кінця і встановити справедливе обвинувачення. Їхнє горе стане у тисячу разів важчим, коли за смерть сина буде відповідати людина непричетна до даного злочину. Тоді світла Михайликова душа не знайде спокою.

 Важко переносить втрату Михайлика його сестра Людмила. Дівчинка дуже пишалася своїм братом. Він був чуйним і добрим, мав золоті руки. Його обожнювала сусідська малеча. Михайло збирався йти до армії, бо вважав, що справжній чоловік має пройти військову службу. Незадовго до трагедії він отримав права. Захоплювався автомобілями, навіть допомагав сусідові ремонтувати його легківку. В хлопця було багато планів на майбутнє. Нажаль, вони вже ніколи не будуть реалізовані. Люда тепер має звичку вдягати братові светри, дівчинка каже, що їй так легше, здається ніби одяг зберігає Михайликове тепло. Вона ще три тижні тому мріяла стати лікарем, а тепер каже, що піде вчитися на міліціонера, щоб викривати і попереджувати всі жахливі злочини. Батькам хлопця, Марії та Петру Костенкам кожної ночі сняться страшні сни, в яких Михайлик просить допомоги, просить забрати його з якогось невідомого місця. Старенькій бабусі Софії теж сниться сон у якому якісь невідомі люди вбивають її внука. Кожного дня у цій сім”ї запитують :  - За що? За що могли вбити Михасика? Кого він встиг скривдити?

На місці, де знайшли вбитого Михайлика, була велика кривава пляма. Кажуть, коли його помітили ранкові перехожі, то ще гаряча кров стигла і примерзала на снігу. Зараз це місце притрусив сніг, а про трагедію нагадує скромний віночок.

 Неспокій не полишає жителів Зубреця. Люди готові звертатися в пресу, на телебачення, до всіх політичних сил, хочуть щоб їх почули, бо кажуть, що мають претензії до слідства.  

Рано чи пізно знайдуть винуватців Михайликової смерті, адже ніщо не відбувається у повній таємниці. Але ніколи не затерпне біль у серцях осиротілих батьків. Він обпікатиме їх щодня найвищою мукою, яку ніколи не передати словами.