Приходьте із своїми дружинами, чоловіками, дітьми, друзями. Візьміть собі за правило хорошого тону відвідувати концерти, мистецькі зустрічі. Відновіть цю традицію знайомства з прекрасним. Станьте законодавцями моди, етикету поведінки сучасної української людини. Ми хочемо в Європу, забуваючи про те, що Європа є у нас.

В класичних шатах музиканти

Велична зала

Співала скрипка та віолончель

І ніжна флейта їм допомогала.

Десь жартував  із саксофоном контрабас

Фортепіано їм допомагало

Іскрились очі в глядачів

Зривались оплески й одвічне :

«Браво», «Браво», «Браво».

І я там був, в антракті каву пив

З маестро Гребеньовським говорив

Лилася музика рікою

З екрану Пінзель й Меретин зійшли

Присіли поруч…

Й смакували ту музику зі мною.

Хай пошкодують ті, котрі

В той вечір не прийшли.

Щиро Іван Дем”янчук

Ці слова мого чоловіка, швидко вишикувались у рядки під враженням недільного концерту. Десь на такій ноті, в такій тональності перебувала і моя душа від почутого і побаченого. Та все-таки буду писати про те, що дуже болить.

19 жовтня, у неділю в залі районного будинку культури відбувся концерт народного аматорського ансамблю інструментальної музики «Опус» та друзів. В програмі концерту: класична музика та популярні твори  естрадних композиторів. Прем’єра стала справжньою мистецькою подією Бучача. Не часто чуєш таку музику по телебаченню чи радіо, а тим більше в залах навіть столичних палаців культури.

Музика, що звучала заставляє задуматись над сутністю людини, пробуджує добро, заставляє просто думати.

А для чого думати? Коли можна з « великою національною співачкою» Веркою Сердючкою і «Глюкозою» «побалдіти» насолоджуючись таким шедевром як, «Жениха хотєла – вот и залєтєла». А бо ще я називаю це із серії «Довгоноге безголосся» типу – «Попроситє Пєтю здєлать Маше «О-О-О»!  Маша, нє волнуйся, всє будєт хорошо». І таких ще багато можна називати груп та окремих виконавців. Деякі з них навіть дійшли до «Заслуженого» або «Народного» артиста України.

Та здається мені, що не потрібно бути  надто модним, щоб називати  «таке» мистецтвом. А може і добре з іншого боку, думаю я собі, що існують такі  горе – артисти - пропагандисти, щоб власне люди могли чітко відрізнити де справжня музика, а де музика і пісня, як казала відома російська співачка для «толпи». Тож звісно, ми всі з вами, не хочемо бути «толпою». Правда ж?

Тому працівники Районного будинку культури гостинно відкривають двері для дорослих і малих, для всіх, хто називає себе інтелігенцією нашого міста.

Тому, що з моменту відкриття будинку культури відбулося дві прем’єри: концерт  ансамблю «Опус» та для маленьких глядачів  прем’єра казки Наталі Забілої «Весняна казочка» у виконанні молодшої групи акторського складу театру «Муза». Та дуже прикро від того, що як на концерті ансамблю «Опус» так і на презентації казки, було дуже мало глядачів. Де подівся наш глядач?

Працівникам  будинку культури залишились на згадку ті часи, коли зал був переповнений. Що ж сталося? Дехто скаже, що причиною браку глядача став довготривалий ремонт будинку культури, але я особисто думаю що це не так. Я схиляюсь до думки професора Преображенського із «Собачого серця» Булгакова.Так і хочеться сказати, «розруха  у головах», а ще краще показати,  де у нас «ремонт», причому довготривалий. І напевно причина не в тому, що навіть на державному рівні відношення до культури, скажу вже делікатно – непомітне. А тому не берімо приклад з наших сьогоднішніх чиновників. Приходьте із своїми дружинами, чоловіками, дітьми, друзями. Візьміть собі за правило хорошого тону відвідувати концерти, мистецькі зустрічі. Відновіть цю традицію знайомства з прекрасним. Станьте законодавцями моди, етикету поведінки сучасної української людини. Ми хочемо в Європу, забуваючи про те, що Європа є у нас. Адже Бучач – це місто європейської архітектури, та власне і європейська культура була подана на концерті ансамблю «Опус». Тому що концерт був організований в кращих традиціях  на лікування маленького хлопчика з вадами серця – Юрчика Решетніка, та важко хворого Ярослава Андреєва. благодійності – зібрані кошти від концерту передані

Тож хай стане модним не тільки відвідування концертів, але і допомагати тим, хто того потребує.

З повагою до всіх Бучаччан: режисер літературно-музичного театру «Муза»  - Світлана Табачак – Дем’янчук.