У Придністровських селах Бучацького району контроль переріс у справжнісіньке пекло. Комісія з”являлися мало не кожного дня, сільських голів викликали і вимагали у них пояснень, вимагали черговий раз підтвердити, що повінь завдала шкоди.

У Придністровських селах Бучацького району живуть люди, яким довелося пережити три повені -  дві у минулому столітті, одну цього року. У 1947 та 1969 ніхто компенсацій за завдані збитки не отримував, а тепер держава відгукнулася на лихо і вирішила допомогти постраждалим людям. Це , звичайно, розчулило народ – на кінець на їхню біду звернули увагу на найвищому рівні. Житлових будинків у селах Бучацького району стихія не зруйнувала, але витопила городи та присадибні ділянки. За втрачений врожай селянам виплатили по одній тисячі гривень. Звичайно, що це дріб”язок, але люди тішилися і цим. Тішилися недовго. Через місяць після повені у постраждалих селах з”явилися представники правоохоронних органів і почали з”ясовувати чи часом не задурно люди отримали гроші. Спочатку сільські голови сприймали такі перевірки як належне, бо використані державні кошти і треба все проконтролювати. Але контроль переріс у справжнісіньке пекло. Комісія з”являлися мало не кожного дня, сільських голів викликали і вимагали у них пояснень, вимагали черговий раз підтвердити, що повінь завдала шкоди. Ходили і до людей, копали картоплю, щоб пересвідчитися, що та справді гнила.

Самотня пенсіонерка із Возилова  Марія Джордж живе біля самого Дністра. Вода до хати не пробралася, але залила подвір”я та город. Бабуся отримала призначену їй тисячу . Та якогось дня, як каже старенька, на подвір”ї з”явилася „ціла обора перевірки”.Оглянувши город та двір один із „панів” сказав, що води у баби Марії мабуть не було, бо біля паркану цвітуть квіти. Інакше, як ідіотизмом це не назвеш!

Частенько навідували перевіряючи і до оселі Ганни Панько , яка мешкає біля річки у цьому ж селі. Коли розбурханий Дністер заливав двір від інфаркту помер її чоловік. Можна тільки уявити, що пережила ця жінка і четверо її діточок. Ганні Василівні теж виплатили гроші за знищений город, бо власної картоплі вона накопала жалюгідну купку, якої явно не вистачить, щоб пережити зиму. Зібраний врожай довго оглядала комісія і теж виявила претензії щодо доцільності виплаченої компенсації.

 Доведені до відчаю голови сіл Миколаївка та Возилівів  не витримали і написали заяви про звільнення. Робота сільських рад була паралізована перевірками. Постійні пояснення, довідки, допити. Це нагадує сталінські часи. Люди у цих селах насторожено придивлялися до кожної незнайомої машини, яка зупинялася біля сільради. На подвір”я до постраждалих громадян заходили чоловіки із папкою під пахвою і навіть відмовлялися представитися хто вони, нишпорили по городі, оглядали будівлі.

 Мешканці Миколаївки та Возилова вирішили дати відсіч цим терорам і написали листа до голови ОДА Юрія Чижмаря. Вони вирішили твердо захищати своїх голів, бо знають, що вони не вдавалися до жодних зловживань. Люди кажуть, що готові навіть повернути ці злощасні грош, лише б їхнім сільським головам дали спокій. „ Не стільки тих грошей, скільки гризоти”, - кажуть у постраждалих селах Бучацького району.

Такий самий клопіт і з соціально – культурними об’єктами . Комісії хочуть довеaсти, що клуби та школи постраждали від давності, а не від проливних дощів. Мовляв, якщо на клубі чи на школі зняв вітер 4 листи шиферу, то тільки і їх треба відновити, розмокла стеля не проблема наслідків стихії. Сільські голови не хочуть прибивати шифер над гнилими кроквами та обвислою стелею, зимою такі дахи просто обваляться. То чия буде тоді проблема, коли не дай Боже, загинуть люди?