В п’ятницю, 22 серпня, перед будинком адміністрації відзначали День прапора. Після декількох промов, освятили прапор, який зараз  розвівається на флагштоку. Подія ніби непомітна, проста, але…

Прапор освячували о. Іван,  о.Тарас, о. Дмитрій

Подія ніби непомітна, проста, але… Дуже цікава! Прапор освячували о. Іван з Бучацького монастиря, о.Тарас, настоятель церкви св.о.Миколая та  о. Дмитрій Присяжний, декан Київського деканату Харківсько - Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної церкви та інші священники східних парафій. Для бучачан це дійсно був великий і приємний сюрприз.
Після урочистих подій, о.Дмитрій нам розповів:
“ В ці серпневі дні відбувається наша традиційна щорічна єпархіальна проща по західно - українських областях і  Богородичних святинях Галичини. І оскільки так воно співпало,що доволі нещодавно спіткало ці терени страшне лихо - повінь, наші братчики, сестринство, священники, миряни нашої єпархії зібрали матеріальну і речову допомогу, щоб передати постраждалим. Почали з Тернополя, побували в Зарваниці, і сьогодні нас запросили відсвяткувати День прапора у Бучачі. Відверто кажучи, наша присутнітсть на цьому заході була такою несподіванкою, ми навіть не сподівалися на запрошення, але оскільки побачили отця Івана із Василіянського монастиря з котрим було домовлено про зустріч, ми вже долучилися до такої шляхетної, святої події. Так сталося, що в нашій делегації є представники і Слобожанщини, і Київщини, Наддніпрянщини, є і представники Кіровограду, і Львова. Тобто можна сказати ,що в нашій прочанській групі зібрана Соборна Україна, з усіх її куточків. Зокрема зі сходу, заходу, і з півночі та півдня. Я дякую Богові, що Бог так скерував, що ми були присутні на цій урочистій події, засвідчивши єдність України і духовно, і національно. І прагнення  дійсно зробити добре чисте і святе.
     Парафіяни нашої групи приїхали за власним бажанням, ніхто їх не змушував, ми запропонували, наголошуючи на тому, що Владика (високопреосвященніший архієпископ харківський і полтавський Владика Ігор Ісіченко) дав своє благословення на те, щоб проща відбулася. На жаль він в цьому році не зміг її очолити особисто, як це було  в попередніх роках, то благословив мені очолювати цю прощу і молитися на цих теренах, дякуючи Господу Богові і Матері Божій за піклування  і допомогу, і маючи бажання допомогти тим людям котрих спіткало таке страшне лихо. Адже Бог єдиний і Україна в нас одна. І те ,що в нашій прочанській групі зібрані представники зі всіх її куточків красномовно тому свідчать”.
    В цей день група прочан відвідала Василіянський монастир,  побувала біля пам’ятника Степанові Бандері, де була відслужена панахида блаженної пам’яті раба Божого Степана котрого всі поминаємо, пам’ятаючи про те, що 1 січня 2009 року виповнюється 100 років від дня його  народження. До речі, один з перших каменів пам’ятника заклав і освятив високопреосвященніший архієпископ харківський і полтавський Владика Ігор Ісіченко, який благословив  прощу. Також слід зазначити, що серед священників в цій паломницькій групі і мирян були присутні також Голова  Крайового православного Братства апостола Андрія Первозванного, представники Львівського старопігійного братства апостола Андрія Первозванного, представники газети “ Успенська вежа”,  ну і всі божі люди котрі вболівають за духовне, за благе і святе, за справу підтримки своїх братів на Галичині.
Вадим Приходченко, Голова Харківського крайового братства Андрія Первозванного української автокефальної православної церкви м.Харкова. “Ми щиро раді перебувати на вашій землі. Ми тут не перший раз. І завжди нас радо приймали. Наша православна церква проходить етап становлення. А, власне,  українці у східних областях відроджуються через прилучення до церкви, через шлях до Бога. У 90-х роках ура-патріоти, які скликали всіх нас українців на мітинги десь зникли, або на обрії десь дуже далеко. Але на даний час дуже зміцнилась церква, і саме українська, і хто був порядним, вимогливим до себе, прийшов до церкви. У Харкові налічується 10 парафій, але цікаво те , що на нашій зрусифікованій землі люди приходять до нашої української христової церкви, де ніхто тобі не нав’язує думки, яка буде перечити твоїм думкам чи переконанням. Якшо вести мову про єдину помісну українську церкву, до якої ми всі прагнемо, то потрібно звернутися до тих Київських часів, коли ми були єдині, це нас об’єднає. Хоча це відбудеться через душі людей, коли ми не будемо один одного лякати, що той таки, а той сякий. Ми активно співпрацюємо зі всіма християнськими парафіями. Єдині з ким ми не можемо знайти співпраці – це з московською церквою. Там стоїть глуха стіна, яка не нами побудована, але ми спілкуємось з багатьма їхніми парафіянами. Хоча, на мою думку, ця церква на порозі або розколу , або реформування. Тому що неприродно мати таку велику неукраїнську церкву в Україні. Це питання часу.  У нас проходить святкування до 100-річниці з дня народження С.Бандери, ось чому ми ще тут . Ми ці всі дати святкуємо.