Яка ціна хвилини, години, дня, року ? Ми пізнаємо лиш тоді, коли втрачаємо …. Наша історія зіткана з таких коротких миттєвостей, повз які ми постійно проходимо, які ігноруємо, бо все «нема часу».  Багато людей, які відійшли у вічність, могли б нам розповісти про минулі часи, постаті, життєві колізії чи трагічні сторінки історії нашого краю чи звитяг.  Тому ми зараз маємо більше запитань , ніж відповідей.  Хоча іноді доля посміхається і нам )).

Вже не раз переконувався, що факти нашого історичного минулого обпікають нашу свідомість. Просто не віриться, що це відбувалося саме тут, на цій землі, де ти ходиш, де пʼєш каву і маєш можливість тішитися життю. Особливо це відчувається тоді, коли ти чуєш шокуючу правду від свідків тих подій. 

Сьогоднішня чергова зустріч з Стефанією Храпко, жителькою міста Бучач, родичкою владики Павла Василика — єпископа Української греко-католицької церкви, була саме тим подарунком долі, яка віддала маленький пазл в історії початку віднайдення тіл людей , які були замордовані у кабінетах НКВД над «Меморіалом». Ви добре памʼятаєте ту історію, коли в підвалі церкві Покрови Пресвятої Богородиці (в народі — церкви Покрови) м.Бучача знайшли багато тіл, пересипаних вапном та втрамбованих землею. Серед них були священник, вагітна жінка та інші скелети.

Трошки історії: У 1989 році храм передали вірним УГКЦ, які розпочали відбудову пам'ятки. 11 червня 1989 року під час розкопування дзвонів із підвалів було викопано також рештки 151 (за іншими даними 148) осіб, (у тому числі багато дитячих) зі слідами насильства (зокрема, переломи кісток, щелеп тощо); також окремо лежали 12 черепів. Загиблі  — жертви НКВД. Після прохання провести експертизу приїжджий експерт з Тернополя зробив висновок, що … «слідів насильницької смерті не виявлено». 1 листопада 1990 року знайдені останки в 11 трунах після панахиди та траурної ходи містом за участи Єпископа Кир Павла Василика поховали біля церкви.

У відео, яке є нижче Стефанія Храпко розповідає що спонукало людей полізти в підвали церкви. Дивимося :  VIDEO