Монастир ЧСВВ

МОНАСТ ИР ОТЦІВ ВАСИЛІЯН

На схилі гори Федір знаходяться монастир та церква отців Василіян, а також історико-філософський ліцей імені св. Йосафата. На цьому місці був колись костел св. Хреста. У 1712 році Потоцькі, бажаючи мати у своїх володіннях освідчене греко-католицьке українське духовенство, з дозволу верховної світської і духовної влади запросили у Бучач з Литви отців Васил1ян. На місці костела розпочалося будівництво просторого монастиря для отців Василіян, яке завершилось у 1753 році. У 1771 році збудована церква монастиря отців Василіян, автором проекту був архітектор Готфрід Гофман. Монастир був центром освітньої діяльності у Бучачі тут діяла спочатку школа-інтернат для дітей з бідних родин, потім - семінарія, реорганізована згодом у гімназію. Пізніше тут був відкритий місійний інститут ім. св. Йосафата, який з перервами діяв до 1944 року. Діяльність Бучацького монастиря св. Хреста ЧСВВ була заборонена радянською владою у середині 1946 року. У березні 1991 року після 45-річної вимушеної перерви у Бучацький монастир св. Хреста повернулися отці Василіяни - о.Іван Майкович - настоятель (ігумен) монастиря і о. Августин Дзюрбан -духівник монастирської церкви. Реставраційно-будівельні роботи були розпочаті у 1992 році і тривають по сьогодні. У 1995 році Міністерством освіти України зареестрований історико-філософський ліцей ім. св. Йосафата Бучацького монастиря Чесного Хреста Господнього чину св. Василія Великого, директором якого є о. Іван Майкович.

 

Трагедія святині.

Монастир оо. Василіян зазнав страшної наруги, страшної руїни уже в мирний час. Після війни у правому боці крила була розміщена середня школа. У лівому кілька класів вечірньої школи. Ліве крило на той час було вже значно зруйноване. В такому стані монастир був до 1950 р. В 1950 році було закінчено ремонт гімназії і школу перевели в її приміщення. Святиню віддали під Бучацьку школу механізації сільського господарства, де навчалися трактористи, комбайнери. Тоді почалося справжнє нищення святині. Сама церква на той час була пограбована, розтягнена - зникли усі церковні цінності, книги. У самому храмі стояв комбайн. Всі вікна були вибиті. У бані селилися голуби. Їх нечистоти у дощ стікали по стінах, знищуючи розписи. Також у храмі була кузня; тут ремонтували трактори, стукали, обдирали стіни, довбали долівку. У дзвіниці була обладнана оглядова яма для ремонту техніки. Знищили фігури святих,  Божої Матері; невідомо де ділися образи, церковні речі. Зрізали хрести, ламали усе, трощили, не задумуючись про наслідки. Диво, але новітнім варварам так і не вдалося зняти хрест із дзвіниці. Він залишався там усі роки совєтського мракобісся - похилений, але не знищений. У 1974 - 1990 р. на горі „Федір" було побудовано базу ПТУ, цілий комплекс: гуртожиток, навчальний корпус та майстерні.

Монастир лишився на поталу, природньо що в 1991 році його віддали справжнім господарям –монахам Чину Святого Василія Великого. Почалася титанічна праця. Сам Господь прислав нам як вірного слугу греко-католицької церкви, як ревного пастиря вірних християн, та ще й незрівнянного, невтомного будівничого школи і Святої обителі - отця Івана Майковича, який в даний час є директором колегіуму ім. Святого Йосафата. За шістнадцять років під його керівництвом зроблено, відновлено, відбудовано все, навіть більше як було до війни. Сьогодні тут діють Колегіум ім. Св.Йосафата, Марійська дружина, Вівтарна дружина, Членство Апостольської молитви; є монастир, де живуть монахи. За час панування московсько-більшовицької комуни було знищено усі каплички; їх розбили, розтягнули бульдозерами. По розбивали численні придорожні фігури. Старалися райкоми компартії, комсомолу. Руками новоспечених яничарів, яким обіцяли винагороди, добру працю, робили чорну справу. Навіть дубові хрести високі, могутні, які стояли може й століття, були зрізані, спалені та зруйнувані, але можна відбудувати... І воскресли в м. Бучачі і в селах району, при сприянні чудових людей, святині, каплички; поставлено десятки фігур, нових хрестів. Одна із жертводавців є родина пана Василя і Марії Бабали, які своєю жертовною працею підняли з руїни, відтворили знищені святині Бучача. Усе можна підняти з руїни, та не воскресити нам людей, мучеників, які загинули за віру Христову, Святу церкву. Владики, священники, ченці, черниці...3 болем виринають у нашій свідомості, озиваються у серцях мученики московської інквізиції.

Не воскресити - отця ЧСВВ Івана Терешкуна, провідника Марійських дружин; регента хору монастиря оо. Василіян - ченця Йосафата Рогатинського; ченця Панкратія Гураля. Вони померли, замучені лютим московським тираном. Мучились в таборах Сибіру священики монастиря отців Василіан о. Мартин Луців, о. Порфирій Сивак, о. Марян Шабан, о. Петро Савицький,і.спалені о. Павло Теодорович, о. Добрянський. Парафіяльні священики: отець  Микола Бріль (с. Сороки),отець Микола Семанюк (с. Переволока), отець Іван Галібей (с. Скоморохи); уродженці Бучача - Йосиф Кладочний, отець Антін Казновський.

Хто ті священики, чиї тлінні останки розкопані в церкві Св. Покрови?На сьогоднішній день - це питання залишається без відповіді.

Яскравим прикладом боротьби за віру Христову, за греко-католицьку церкву, за свій народ, був сповідник, отець ЧССВ Григорій Дзюрбан (о.Августин). Перейшов він через московські тюрми, та повернувся у нашу Святиню (1991 - 2004 рр.), щоб навчати народ любові до Бога, до своєї Батьківщини. Він спочив на вічно на цвинтарі монастиря оо. Василіан у Бучачі.

Вічна пам’ять,слава борцям,які не зігнули коліна, не склонили голови перед комуністичною тиранією. Хай Господь візьме їхні душі у Царство небесне.

Синенька О.П.

фото І. Винниченко та студії "Клен"

Додати коментар


Захисний код
Оновити